“У Великій Довершеності (Дзоґчені) вся штука в тому, чи ми розпізнаємо нашу істинну природу й чи усвідомлюємо, що ця природа проявляється через досвідне переживання. Сон — це відображення нашого власного ума. У це неважко повірити, але хіба після того як прокинешся - так само, як будди пізнали, вже після пробудження, що буття й об’єкти самсари є ілюзорними. Тож так само, як нам потрібно тренуватися, щоби розпізнавати ілюзорну природу сну, й нам слід практикувати, щоб розпізнати ілюзорну природу стану неспання. Маючи певне розуміння щодо того, як виникає сон, легше зрозуміти, що означає “ілюзорний” та “позбавлений власного існування”. І що важливо, значно легше застосовувати це розуміння до нашого досвіду. Процес поставання досвіду такий самий, як процес нашого спання чи неспання. Світ є сном, вчитель і вчення є сном, результат нашої практики є сном. Не знайдемо жодної шпаринки у цьому сні, аж допоки ми не вивільнимося в чисту ріґпу. Поки цього не відбулося, ми снимо себе й наші життя - що уві сні, що в фізичному вимірі.
Незнання того, як працювати з думками, означає бути під владою думок. Знання, як працювати з думками означає, що думка усвідомлюється й використовується, чи для позитивних цілей і доброчинних дій або ж вивільнюється у свою порожню сутність. В такий спосіб думки використовують на шляху. Так само, ми можемо принести на шлях що завгодно — нашу заплутаність, страждання, будь яке переживання. Втім, щоб це зробити, нам слід зрозуміти, що суть всього, що б не поставало, є порожня. Коли так, то кожен момент життя вільний, і всі переживання є духовною практикою. Всі звуки є мантрою, всі форми - чистою порожнечею, а всі страждання є вченням. Саме це мають на увазі, коли кажуть “перетворити на шлях”.
Щойно розпізнаємо, що гнів не має об’єктивної основи, а є тільки що відображенням ума, подібно до сну, вузол гніву одразу послаблюється і вже не зв’язує нас. Коли розуміємо, що боїмося не змії, а лише мотузки, яку помилково сприйняли за змію, сила страху сходить нанівець. Розуміння того, що з’яви є чистою осяйністю веде до осягнення того, що ум та досвідне переживання єдині. Є тибетське слово “лхюндруб”, яке перекладається як “самочинна досконалість”. Його смисл в тому, що немає нічого, що творить щось. Все просто є як воно є, постає само собою, самочинно, спонтанно з основи досконалого прояву порожнечі та ясності. Кристал не виробляє світла: він відображує світло, відповідно із власною природою. Дзеркало не обирає, кому його відображати, а кого ні — його природа віддзеркалювати геть усе. Коли ми розуміємо, що все, що з’являється, і так само наше буденне відчуття “я”, є самою лиш проекцією ума, врешті ми вільні. Не маючи такого розуміння, ми наче сприймаємо міраж за дійсність, відлуння свого голосу за голос когось іншого. Відчуття відокремленості дуже сильне, і ми втрапляємо до пастки двоїстості. Материнська тантра, один з найважливіших бонських текстів наводить приклади, порівняння та метафори, поринаючи в які ми доходимо кращого розуміння ілюзорної природи як сну, так і неспання.
Відображення. Сон є проекцією нашого ума. Він не є чимось іншим ніж наш ум, подібно до того як сонячний промінь не відрізняється від сонячного світла у небі. Не знаючи цього, ми сприймаємо сон за дійсність, так само як лев рикає на своє відображення на поверхні води. Уві сні, небом є наш ум, горою є наш ум; квіти, шоколад, яким смакуємо, інші люди- все це є нашим умом, відображення якого віддзеркалюється до нас.
Блискавка. В нічному небі спалахує блискавка. Гори на мить освітлюються, кожна їхня вершина здається окремим об’єктом, однак насправді ми переживаємо лише один-єдиний відблиск блискавки, відображення якого відбивається назад, до наших очей. Так само, уявно відокремлені об’єкти нашого сну є неподільним світлом нашого ума, ріґпою.
Веселка. Як і веселка, сон може бути гарним і вабливим. Втім, він не має матеріальності, він є грою світла і визначається поглядом спостерігача. Якщо ми вирушимо шукати веселку, ніколи її не знайдемо — адже там нічого немає. Сон, так само як веселка, є сполученням умов, які породжують ілюзію.
Місяць. Сон подібний до місяця, що він відбивається на різних поверхнях води — у ставку, в колодязі, у морі й так само в безлічі міських вікон, в безлічі граней кристалів. Місяць не множиться багаторазово. Місяць — один-однісінький, і так само множини об’єктів уві сні мають єдину сутність.
Магія. Чарівник може видавати один камінець спочатку за слона, згодом за змію, тоді за тигра. Проте ці різні об’єкти ілюзорні, як об’єкти сну, що творяться зі світла ума.
Марево. Внаслідок дії вторинних обставин ми можемо бачити марево в пустелі, мерехтливе місто або озеро води. Однак, коли пустимося до нього, нічого не знайдемо. Коли дослідимо образи сну, виявиться що вони, так само як марево, є нематеріальною ілюзією, грою світла.
Відлуння. Якщо голосно закричати у місці, де є умови для відлуння, крик повернеться до нас голосним звуком; тихий звук повернеться тихим звуком, дивне голосіння повернеться дивним голосінням. Звук, який почуємо навспак, буде тим самим звуком, що ми його видали. Так само зміст сну здається начебто незалежним від нас, але він є лише проекцією вмісту нашого ума, що вона повертається до нас.
В цих прикладах наголошується на відсутності самосутнього існування та єдності досвідного переживання й того, хто його досвідчує. У вченнях Сутри це називається “порожнечею”, у Тантрі — “ілюзією”, а у Дзоґчені — “єдиною сферою”, дгармакаєю. “Я” та об’єкт досвідного переживання — не щось різне. Світ всередині нас й так само світ зовні є нашими власними проявами. Ми маємо спільний світ з іншими, тому що ми маємо з ними спільну колективну карму. Те, як ми дивимося на явища досвідного переживання визначає те, який саме досвід ми переживаємо, а також - як ми на ці переживання реагуємо. Ми віримо в наше бачення сутностей, які мають самосутнє існування, віримо що ми живемо як окремі істоти серед окремих речей. Щойно ми повіримо в те, ніби дещо дійсно тут, воно й є тут як тут! Воно має силу впливати на нас. Ми створюємо світ, на який реагуємо.
Коли наше існування припиняється, розчиняється створений нами світ, проте не той світ, що населений іншими людьми. Наше сприйняття та наше бачення світу зникає разом з нами. Якщо ми розчиняємо свій концепційний ум, спонтанно проявляється прихована чистота. Якщо ми безпосередньо знаємо, що ані наше “я”, ані світ не існують самі по собі, тоді будь-що з того, що з’являється, не має влади над нами. Коли лев помилково сприймає своє відображення у воді за щось справді існуюче, він лякається і рикає. Якщо ж він розуміє ілюзорну природу свого відображення, в його реакції страх відсутній. Якщо немає справжнього розуміння, ми реагуємо на ілюзорні проекції власного ума з чіплянням або відразою й так творимо карму. Коли ми знаємо справжню, порожню природу — ми вільні.
Метафори у вченні
Материнська Тантра говорить, що невідання звичайного сну подібне до темної кімнати. Усвідомлення є світлом лампади. Коли запалюємо світильник, темнота розвіюється й кімната освітлюється. Так само і настанови за допомогою символів і метафор є найпотужнішим засобом передати духовне вчення через мову. Втім, для того щоб використовувати мову, потрібно навчитися її розуміти. Я часто бачив, що учні мають проблеми з розумінням метафор, тому хочу додати деякі зауваження щодо того, як щонайкраще працювати з метафорами та символічними образами. У вченнях набагато більш ефективно вживати мову, яка викликає чуттєві переживання, аніж вдаватися у пояснення абстрактних і технічних понять. Через дійсне досвідне переживання набагато легше комунікувати будь-якою мовою, адже тоді образи, що їх використовують у вченнях, сприйматимуться не самим лише раціональним умом. Такі метафори потрібно переживати, так само як поетичні образи. Їх потрібно обдумовувати, розмірковувати над ними, експериментувати з ними та вбудовувати у свій досвід.
До прикладу, коли почуємо слово “вогонь”, можемо й не звернути на нього уваги. Втім, якщо зупинимося на ньому, дозволимо образу сплисти зі слова, ми побачимо вогонь, відчуємо його тепло. Завдяки тому, що нам відомо, що вогонь — дещо більше за абстрактне поняття — адже кожен з нас дивився в полум’я та відчував його тепло своєю шкірою — це слово будить в нас чуттєве переживання. Вогонь запалюється в нашій уяві.
Якщо ми скажемо “лимон” а тоді дозволимо, щоб зі слова постав плід, слина зволожить нашого язика. У слові “шоколад” ми майже відчуваємо солодкість. Мова є символічною. Щоб нести сенси, вона звертається до нашої пам’яті, відчуттів та уяви. Якщо у вченні використовуються метафори й символи, найкраще — дозволити їм впливати на нас у такий спосіб. Не йдеться про те, щоб ви просто думали “полум’я в темряві” або “віддзеркалення в дзеркалі”. Зверніться до ваших чуттів, вашого тіла й вашої уяви, й вони допоможуть вам зрозуміти. Ми маємо йти за межі образу, втім він покаже нам правильний напрямок.
Коли ми заходимо в дім, освітлений масляним світильником, ми не шукаємо, де там лампада, гніт та олія. Ми безпосередньо сприймаємо освітленість кімнати. Намагайтеся робити те саме щодо метафор вчення. Наші уми, вправні щодо роботи з абстракціями та логікою, хапаються за метафору й аналізують її. Нам потрібно дізнатись, як лампа потрапила до кімнати, хто запалив вогонь, звідки тягне протягом. Ми хочемо знати, що це було за дзеркало, з чого воно зроблене, хто стояв перед ним, відзеркалюючись. Замість того, дозвольте собі спинитися в образі, спробуйте віднайти переживання, яке приховане у вашому світі. Темрява навколо. Запалюється світильник. Нам знайоме це переживання з досвіду нашого тіла й чуттів. Темрява змінюється на осяйність, яка чиста, нематеріальна і безпосередньо відчутна. Здіймається протяг, і полум’я гасне. Всі ми знаємо, як воно є — коли пітьма поглинає світло.“
Тензін Ванґ’ял Рінпоче, фпагмент із книги “Тибетська йоґа сну та сновидінь” (The Tibetan Yogas
of Dream and Sleep by Tenzin Wangyal Rinpoche, Snow Lion Publications Ithaca, New York)
На українську мову переклала Ірина Галамба
Comments
Post a Comment