Злість, страх, заздрість — зазвичай, ми соромимось своїх так званих “жахливих” емоційних патернів. Проте, Цокні Рінпоче говорить: якщо подружитися з ними, то стається магія. Ми перестаємо боятися.
Прекрасні монстри
Усі ми маємо певні проблеми, непрості емоційні патерни, що роблять наші життя та стосунки складнішими. Це може бути відчуття власної неважливості, різні види страху, лицемірство, заздрість або нераціональний гнів. Варіантів безліч.
Часто ми відчуваємо сором або ж роздратування через власні недоліки. Ми чинимо їм опір, реагуємо або ж ненавидимо їх. Зазвичай ми хочемо, щоб вони зникли. Мені подобається називати ці недоліки прекрасними монстрами.
Прекрасні монстри — це патерни наших реакцій, які трохи або ж сильно деформовані. Наприклад, якщо ми почувались недооціненими в дитинстві, то в дорослому віці можемо гостро реагувати на просту критику чи звинувачення. Така гостра реакція — це прекрасний монстр.
У словосполученні “прекрасні монстри” важливі обидва слова. Якщо ми думаємо про них лише як про монстрів, то зміцнюємо свою відразу та ненависть, але насправді вони — це лише частина нашого ума. Однак, вважаючи їх лише прекрасними, ми заперечуємо їхній руйнівний потенціал і страждання, які вони здатні спричинити. Важливо розуміти, що це монстри, які водночас наділені красою.
Прекрасні монстри мають два види краси: перший — це їхня природа. Попри всю страхітливість емоцій, їхня глибинна природа зовсім не така. Сировиною кольорових 3D-зображень, що проєктуються на екран, є чисте світло, подібно до цього, сировиною наших прекрасних монстрів є відкритість, ясність та енергія. Прекрасні монстри наділені цією красою. По-друге: хоч вони і здаються потворними на перший погляд, після зцілення ці монстри стають красивими.
Прекрасні монстри з’являються через різні обставини: інколи ми випрацьовуємо певні звички у складних стосунках, інколи схильності спровоковані обставинами, а іноді постійний стрес змушує нас розвивати реактивні звички. Те, що колись було корисним — наприклад, захист в небезпечному середовищі, — може перетворитися на прекрасного монстра, коли це стає закам’янілою звичкою. Ми ненавидимо певний тип людей чи ситуацій, хоча вже не знаходимось в небезпеці.
Мене часто запитують, чи всі наші почуття та емоції — це прекрасні монстри? Моя відповідь — ні. Нормальний гнів є частиною здорової, аутентичної відносної істини — існує здоровий гнів, здоровий страх, здорова прихильність. Це не прекрасні монстри. Прекрасні монстри з’являються, коли в нашому умі та почуттях виникає нездорове спотворення, і ми починаємо вірити в таку версію відносної істини. Якщо ці прекрасні монстри беруть над нами гору, то стають лінзами, і ми починаємо дивитись на себе та світ через їхню призму. Якщо ж зцілюємо їх, то переживаємо нормальні, здорові емоції та досвід.
Прекрасні монстри схожі на лід, а їхня природа — на воду. Немає потреби нищити лід, слід його розтопити, звільнити до природного стану потоку. Саме такими є прекрасні монстри. Це “заморожені” патерни реакцій та супротиву. Тож постає питання: як розтопити цей лід? Тепло власної доброти до прекрасних монстрів, без осуду, — це те, що дозволяє льоду розтанути.
Рукостискання: як працювати з прекрасними монстрами
Як нам дружелюбно без страху зустрітися з прекрасними монстрами? Взявши за основу традиційні техніки медитації та моє розуміння психологічних травм та зцілення, я розробив практику, яку називаю рукостисканням. Це не метод у звичному розумінні цього слова, а скоріше ставлення або ж спосіб буття.
Йдеться про рукостискання між нашою усвідомленістю та почуттями. Це метафора позиції, яку можна зайняти при зустрічі з нашими прекрасними монстрами. Наш розум довгий час відштовхував або стримував власні почуття та емоції. Тож тепер ми всього лиш простягаємо руку. Не тікаємо, не вв’язуємось в бійку, а йдемо на зустріч.
По суті практика рукостискання — це повна усвідомленість того, що є у нас всередині, особливо почуттів. Якщо вони мають, що сказати, ми готові слухати. Я відчуваю, що така практика рукостискання дуже важлива для сучасного світу, вона наділена потенціалом глибокого зцілення.
Розуміння теорії, що стоїть за рукостисканням, допомагає, адже ми бачимо, навіщо нам працювати над своїми спотвореними переконаннями та ставленням, аби справді трансформуватися. В інакшому випадку ми отримаємо тимчасове полегшення, але й далі діятимемо, керуючись тими ж самим припущеннями та переконаннями (наприклад, “я нічого не вартий”; “гніватися — соромно”; “якщо я відчуватиму страх, він поглине мене, і я зламаюсь”). Але саме лиш читання та обмірковування цієї теорії не надто допоможе. Нам треба зустрітись зі своїми прекрасними монстрами.
Зустрітись з ними означає відчути їх. Справжня трансформація відбувається в основному на рівні почуттів. Коли ми навчимося сприймати своїх прекрасних монстрів без супротиву та реакції, тоді насправді зможемо потоваришувати з ними. Це дуже любляче, дуже добре ставлення до прекрасних монстрів. Неосудливість — це і є доброта.
Рукостискання означає бути цілком присутнім у відчутті. Цей метод легко описати, але складно застосувати. На це є декілька причин. По-перше, ми часто вважаємо, що ці прекрасні монстри — це суто монстри, і ми хочемо їх виправити, позбутися. З таким прихованим наміром рукостискання не спрацює. Рукостискання — це не про виправлення, але скоріше про зустріч і перебування. Це дозволяє нашій усвідомленості бути поруч з усім, що відбувається у світі наших почуттів, без осуду, без супротиву.
Спочатку робіть цю практику короткими сесіями, а потім скористайтесь безпечним місцем, куди можна повернутися в паузах між прямим переживанням почуттів. Практика рукостискання призначена для зцілення, а не ретравматизації. За потреби, зверніться за підтримкою до фахівця з психічного здоров’я.
Як робити практику рукостискання?
Спершу ми робимо техніку під назвою “відпускання”, аби підготуватися до практики рукостискання. Далі практика складається з чотирьох кроків: зустріч, перебування, очікування та спілкування.
Підготовка: відпускання
Відпускання — це не медитація, а скоріше спосіб тимчасово розірвати потік постійних роздумів, занепокоєння та поспішності, що нарощують напругу. Це дозволяє нам приземлитися в теперішньому моменті, ґрунтовно та проявлено. Так ми підготовлюємося до медитації.
Під час відпускання ми робимо одночасно три речі:
- Підніміть руки та дозвольте їм впасти на стегна.
- Зробіть глибокий гучний видих.
- Змістіть свою усвідомленість від думок до почуттів у тілі.
Просто спочиньте тут, усвідомлюючи власне тіло, без якихось спеціальних планів. Відчуйте власне тіло та всі відчуття в ньому: приємні чи неприємні, тепло або холод, тиск, поколювання, біль, блаженство — усе, що потрапляє в поле вашого усвідомлення. Ви можете це зробити один раз або декілька.
Крок 1: Зустріч
Дозвольте усвідомленості м’яко торкнутися світу почуттів. Відкрийте її для настроїв, почуттів та емоцій. Без жодної задачі чи мети. Зустріньтеся з усіма почуттями та емоціями, які є. Не шукайте чогось особливого чи піднесеного, просто побудьте з тим, що виникає. Почуваєтеся паршиво — побудьте з цим. Якщо занепокоєні, побудьте з цим почуттям. Якщо відчуваєте злість, напругу чи втому — побудьте з цими відчуттями та розслабтеся в них. Або якщо почуваєтесь прекрасно, вмиротворено і розслаблено — також просто будьте з цим. Якщо ви нічого не відчуваєте, тоді побудьте з закляклістю, або ж і спокоєм.
Почуття та емоції приходять та йдуть, коли заманеться. Не треба їх навмисне шукати. Вони постійно змінюються з приємних на неприємні й так по колу. Замість того, щоб боротися з кожним мінливим почуттям, ми їх зустрічаємо та дозволяємо усьому відбуватися, без певного порядку денного.
Підтримуйте зв’язок зі світом почуттів з відкритим привітливим ставленням. Коли виникає план: позбутися якогось почуття або ж утриматися за нього — м’яко визнавайте це і побудьте з цим. Якою б не була перешкода чи критика — просто усвідомлюйте і будьте з цим. Ви — господар званої вечері, стоїте біля дверей і зустрічаєте кожне зі своїх почуттів, що з’являється. Якщо з’являється щось глибше та більш інтенсивне, можливо, — це прекрасний монстр. І це також нормально.
Ця практика зустрічі потрібна, щоб простягнути руку і сказати “Привіт”. Спочатку ми просто дозволяємо думкам виникати та зникати, і пробуємо бути з власними почуттями та емоціями, але пізніше ми розширюємо діапазон рукостискання, долучаючи наративи та внутрішні голоси.
Крок 2: Перебування
Досить відвертатися. Досить ховатися. Оберніться. Відчуйте. Вислухайте. З таким ставленням, ви дозволите виринати сирим почуттям. Не треба робити нічого особливого, лише будьте з ними.
Не придушуйте, не уникайте, не потурайте, не застосовуйте антидотів. Ми вже і так робили це досить довго. І це не надто допомогло. Це не забезпечило нам здорових стосунків з власними почуттями. Тож спробуймо щось інше. Просто бути.
Бути — не значить лагодити. Ми схильні думати, що “бути” - означає бути з чимось разом. Але ви також можете просто бути, без об’єкта. Просто будьте із самим буттям. Поступово ми можемо навчитися просто бути з переживачем, без конкретного об'єкта. Природно бути в бутті. Просто будьте, і коли думки та емоції виникають та рухаються, незворушність буття теж присутня. З часом руці не потрібно щось тримати, вона сама стає спокійною та незворушною. Якщо цей досвід органічно виникає з рукостискання — це хороший знак.
Рукостискання — це щось інтимне. Це відрізняється від спостерігання — більш безпечного та відстороненого. Коли завітають прекрасні монстри, віддалене спостереження не надто допоможе. Це не торкається емоційного світу так, як це робить рукостискання. Просто будьте з усім сирим матеріалом, що виникає, без осуду, і розслабтеся.
Коли на вашу звану вечерю з’являється дике, затьмарене почуття зі словами: “Я хочу все розтрощити!” - просто простягніть йому руку. Прекрасний монстр не протягне свою у відповідь. Але ви будьте добрими, і просто будьте поруч. Навіть, якщо прекрасний монстр дає вам ляпаса, або штурхає вас, це нормально. Прийміть це. Будьте готові постраждати. Така агресивність — це результат того, що ми придушували ці почуття довгий час. Майте мужність: “Окей, я готовий постраждати”. Якщо впіймаєте себе на засудженні, зробіть крок назад і потисніть руку осуду. Якщо помітите очікування, наприклад, бажання, щоб емоція зникла, потисніть руку цим очікуванням. Якщо помітите відразу до своєї емоції, або нетерпимість — потисніть і їм руку. Тисніть руку усьому, що приходить.
Підійдіть до цього радикально: будьте цілковито присутніми зі своїми почуттями та емоціями, без опору. Це майже як капітуляція — довіра до вродженої природи емоцій. Це значний крок. Це потребує сміливості, мужності. Відчути щось, чого ми уникали — це не просто. Це може бути доволі напружено. Стрибати в невідоме — це може лякати. Однак, коли настане слушний час, треба зробити цей крок. Якщо ви відчуваєте, що стримуєтеся, що чините опір, тоді простягніть руку прекрасному монстру.
Це може здаватись схожим на потурання, але це не так. Якщо емоція каже: “я не можу цього витримати” - не треба в це вірити, треба просто відчувати. Якщо почуття каже, що хоче все зруйнувати, просто відчувайте цю емоцію, але не слідуйте її наказам. Дозвольте усвідомленості вповні відчути почуття, без супротиву, без осуду. Це і є практика — Бути.
Крок 3: Очікування
Продовжуйте практикувати перебування; дайте цьому час. Не спішіть щось робити. Не треба чогось досягати. Ви налагоджуєте дружбу, на це потрібен час. Коли ви вже можете бути, просто будьте та очікуйте. Очікування — це теж доброта та співчуття. Практикуйте терпіння. Терпіння в цьому випадку не значить мати очікування: Я буду терплячим, поки ти не підеш геть і не даси мені спокій. Такий підхід може відвести практику вбік. Терплячість тут означає: ти можеш залишатись стільки, скільки тобі потрібно. Я вже не переймаюся тим, чи залишишся ти, чи підеш. Тепер ми друзі.
Цей етап очікування дозволяє вам удосконалити рукостискання та переконатися, що ви не поспішайте щось робити, інакше наш контакт саботується через намагання “заглушити” досвід. Або ж ви поспішаєте дати лекцію своїм прекрасним монстрам, ще до того, як вони почали вам довіряти та готові слухати. Просто почекайте і розслабтеся.
У цьому є особливе полегшення, коли ви справді занурюєтеся та відчуваєте свої почуття. Ви щирі з собою. Придушення та уникання можуть зробити вас незаземленими емоційно, неначе ви не зосереджені на світі своїх почуттів. Зануритись та відчути, без осуду — це схоже на подарунок. Це як плакати, коли ваше серце хоче звільнитись від смутку, або поспати, коли виснажені, або ж поїсти поживну їжу, коли знесилені та голодні. Це як просити обіймів, коли почуваєтесь розбитими, і отримати теплі, відчутні обійми цілковитої підтримки. Ми можемо дати собі це полегшення та підтримку, але треба повернутись обличчям до болю, а не відвертатись від нього.
Крок 4: Спілкування
Коли ви зможете просто бути поруч з прекрасними монстрами, вони почнуть м’якшати та відкриватись. Насправді, вони хочуть подружитись. Вони хочуть звільнитись. Вони навіть можуть ставити питання. Тоді поговоріть з ними. Ми м’яко кажемо прекрасним монстрам: “це відбувається насправді, але не є правдою”. Ваші почуття реальні. Ваш біль реальний. Але їхній наратив не є правдою. І вони слухатимуть вас.
Коли відчуєте, що у вас вже немає плану полагодити щось, або ж зробити так, щоб почуття розчинилось чи зникло, то помітите певний зсув. Стається щось чарівне та неочікуване, коли ми перестаємо виправляти своїх прекрасних монстрів, коли ми не намагаємось їх позбутися. Складні емоції, заціпеніння чи оніміння не такі страшні, як здаються.
Саме тоді відбувається справжнє зцілення. Тепер ви вибудували здорові стосунки між умом та емоціями, тепер вже можна усіляко спілкуватися, в обидві сторони. Ви можете ділитися своєю мудрістю та розумінням. Прекрасні монстри зі свого боку несуть власну мудрість, і ми теж можемо від них чогось навчитися. Наприклад, якщо ми потиснемо руку сумнівам в собі, це може оприявити наш підсвідомий страх успіху та процвітання, а також навчити співчувати усім, хто теж має такого прекрасного монстра. Коли ми подружилися зі своїми прекрасними монстрами, то вже не боїмося самих себе.
З книги “Навіщо медитувати” (Why We Meditate), Деніел Ґоулман та Цокні Рінпоче, 2022
Comments
Post a Comment